Она тяжело переставляет ноги, зажала палку под правой рукой, левой в это время шарит в кармане своей длинной вязаной кофты. Потом, вдруг, совсем неожиданно, наклоняется к ближнему кусту и нюхает маленький розовый цветок…
Со спины трудно разглядеть, что написано на её лице, но рука на время перестаёт искать что-то заветное в кармане.
Когда я подхожу ближе, она поворачивает ко мне своё бледное, сильно уставшее от жизни лицо.
В левой руке появляется, наконец, «выуженная» из кармана, зажигалка, во рту уже давно ждёт огня затухшая сигарета…
Наши взгляды встречаются…
«Вот докурю последнюю и брошу»,- её колючий взгляд теплеет, и она улыбается мне открыто и сердечно…
«Шиповник сегодня расцвёл»,- добавляю я, улыбаясь в ответ…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
